Сольфеджіо для скрипалів-початківців
На основі українського фольклору

Природно, виникає питання: чому автор приділив увагу саме скрипалям? Тому, що майже всі практичні завдання, які виконуються учнями на уроках сольфеджіо (гра мелодій на фортепіано, складання та виконання акомпанементу, гра секвенцій, транспонування тощо), розраховані на учнів фортепіанного відділення. А початкуючі скрипалі, які зазвичай навчаються в одній групі з піаністами, опинилися в не зовсім сприятливих умовах. Адже знайомство з фортепіано вони розпочинають з другого класу, а в умовах «оптимізації» учбового процесу освоюють «загальне фортепіано» далеко не всі учні. Тому для струнників-початківців вивчення тонів і півтонів на основі відстані між клавішами фортепіано є неприродним, а «найріднішою» тональністю для юних скрипалів є Ре мажор, а не До мажор, на основі якого пропонують знайомитися з ладом і теорією музики в більшості навчальних посібників з сольфеджіо. Виходить, що для маленького учня-скрипаля сольфеджіо є чимось абстрактним, відірваним від дійсності.А тим часом на уроках фаху скрипаль-початківець сольфеджує (тобто співає нотами), плескає ритмічний малюнок виконуваного твору, отримує відомості з музичної грамоти, виконує творчі завдання тощо. Тобто займається тим, чим і на уроках сольфеджіо (розвиває інтонаційний слух, почуття ритму, творчі завдатки тощо). Педагог із сольфеджіо також повинен враховувати спеціалізацію дітей і, виходячи з цього, підбирати приклади для інтонування і вибудовувати послідовність вивчення теоретичного матеріалу.