Флейти

Флейта належить до найдавніших духових інструментів. До далеких предків флейти слід віднести інструменти, що відомі багатьом народам ще зі стародавніх часів: звичайні свистки, які складались з декількох з’єднаних трубок різного розміру; подвійні флейти, які мали дві трубки зі свистками на кінцях і голосовими отворами (на них грали одночасно); прямі дудки або флейти без свистка, які мали шість голосових отворів.

Безпосередніми посередниками сучасної флейти були флейти двох видів, які набули розповсюдження в країнах Західної Європи у XIV і XV століттях. Однією з них була повздовжна флейта, яка мала звукоутворювач у вигляді наконечника дзьобоподібної форми зі свистком, шість голосових отворів і один клапан. Ця флейта мала м’який, ніжний, але водночас слабкий і одноманітний звук. Особливо активно вона вдосконалювалась в XV-XVII ст.ст., коли була найбільш розповсюдженою. У XVIII ст. існувало чотири види повздовжних (мундштучних) флейт, але з другої половини цього століття вони зникають, поступаючись більш перспективній поперечній флейті.

Історія флейти

Саме цей інструмент з шістьма голосовими отворами та одним клапаном є другим, ближчим попередником сучасної флейти. Поперечна флейта була спочатку народним інструментом мандрівних дудочників. Перші її зображення з’являються ще в кінці ХІІІ ст. (а найдавніший малюнок поперечної флейти знаходиться в Київському Софіївському соборі і відноситься до ХІ ст.).

При закритих голосових отворах на ній видобувався звук ре першої октави. При почерговому відкритті отворів утворювалась висхідна гама Ре мажор. Звук поперечної флейти був сильнішим і різкішим, ніж звук повздовжної флейти.

Наприкінці ХVІ ст. з метою досягнення більшої легкості при видобуванні звука і зменшення різкості звучання стовбур поперечної флейти набуває конічної форми, він звужується до кінця корпусу. Так звана голівка інструмента до цього часу стала висувною, що дозволило досягти більш точного строю флейти. Ці вдосконалення, а також яскраве, світле і різнохарактерне звучання поперечної флейти в різних регістрах послужили причиною того, що з кінця XVII ст. Вона починає міцно входити в оркестрову практику, поступово витісняючи повздовжну флейту.

В оперній музиці одним із перших композиторів флейту використав Ж. Люллі в опері «Ізіда» (1677). Подальше вдосконалення конструкції флейти було спрямовано головним чином на досягнення точно настроєного хроматичного звукоряду. З цією метою було введено допоміжні клапани (замість закриття до половини якогось отвору) і так звана вилочна аплікатура.

З винаходом кільцевого пристосування, за допомогою якого разом з кільцем (очком) закривався допоміжний голосовий отвір, який підстроювався, в основному закінчується розвиток поперечної або, як її ще називають, простої флейти. З 1847 р. широкого розповсюдження набула флейта системи Теодора Бьома (1794-1881), яка будується на точнішому в акустичному відношенні принципі визначення діаметра та взаємного розташування голосових отворів, аніж це є в простої флейти. Ця нова флейта має циліндричну трубку-корпус, більш подовжену голівку, широкі голосові отвори, обладнані тарілкоподібними клапанами і складний клапанний механізм. Його суть полягає в тому, що з натисканням одного клапана закривається (або відкривається) декілька голосових отворів, або ж одночасно з закриттям одного голосового отвору закривається (або ж відкривається) інший – який підстроює.

Ці вдосконалення дозволили видобувати на флейті системи Т. Бьома інтонаційно чистий та сильний звук, а також вільно відтворювати складні для видобування на простій флейті звуки третьої октави та значно піднести технічні можливості його інструмента. Сучасні системи Т. Бьома виготовляються з дерева або металу.

Сімейство флейт складається з чотирьох представників:

• великої
• малої
• альтової
• басової

Велика флейта або ж флейта складається з голівки, середньої та нижньої частин. Зустрічаються флейти, які складаються з двох основних частин: голівки та корпусу інструмента. Звук на флейті видобувається шляхом вдування вузького струменя повітря, спрямованого на край амбушурного отвору. У зв’язку з виникненням тертя в отворі утворюється вихороподібний рух повітря, який приводить у коливання розміщений у корпусі флейти повітряний стовп.

Голосові отвори з клапанами, закриття яких передбачається трьома пальцями лівої та правої рук (без використання великих пальців і мізинців), називаються основними і дозволяють відтворювати гаму ре мінор.

Основний хроматичний звукоряд від ре першої октави до до-дієз другої досягається шляхом почергового відкриття голосових отворів від самого низького звука цього звукоряду. Наступний хроматичний ряд звуків, від ре другої октави до до-дієз третьої, утворюється за допомогою октавного передування.

Звуки, що розташовані вище до-дієз третьої октави видобуваються за допомогою складних аплікатурних комбінацій, а для відтворення звуків ре-бемоль і до першої октави (на деяких флейтах і сі малої октави), необхідно включити додаткові клапани для мізинця правої руки.