Саксгорни

6 товарів

Баритон належить до числа найбільш удосконалених видів широкомензурних інструментів. Гармонійна відповідність трубки з мензурою та мундштуком - з одного боку, співпадіння об'єму повітря, яке витрачається при грі з природним об'ємом дихання, вільне положення амбушура виконавців з іншого боку - сприяють чудовій насиченості, теплоті та експресивності загального звучання баритона. Звідси, ймовірно, й виникло найменування "еуфоніум", що означає "той, що добре звучить".

Натуральний звукоряд у баритона такий самий, як у тенора. Чудові темброві та динамічні властивості цього інструмента зберігаються протягом майже всього діапазону, набуваючи в різних регістрах наступних характерних рис.

Нижній регістр (за записом) - від ре або фа-дієз малої октави до мі першої - відрізняється мужнім, дещо суворим відтінком. На найнижчих звуках (приблизно від ля-бемоль малої октави) звучання тьмяніє та втрачає насиченість. Середній регістр баритона, який простягається від мі першої до соль другої октави, є найбільш виразним. У верхньому регістрі (від соль другої до до третьої октави) зростаюча напруга не відбивається на м'якості та соковитості звука і тільки у вищому регістрі (на звуках до-дієз і ре третьої октави) ці властивості певною мірою втрачається.

Здатність баритона до виразної протяжності висунула його в розряд ведучого оркестрового голосу тенорово-альтової теситури. Виділенню баритона сприяє й та обставина, що він має лише одну партію, не менш відповіальну, ніж партія перших корнетів. При необхідності подвоєння його партії до баритона звичайно приєднюють тенор, який посилює його та добре з ним зливається.

За своїми технічними властивостями баритон подібний до тенора.

Тенор - більш низький представник інструментів середнього строю основної групи. Тенор Сі-бемоль звучить на велику ноту нижче по відношенню до написаного.

Звук у тенора повною мірою відображає темброві та динамічні властивості широкомензурних інструментів: він достатньо повний, з приємно матовим відтінком. Ці властивості зберігаються не тільки в середньому регістрі, але й в більшій частині діапазону інструмента.

В крайніх нотах нижньго регістру - від фа-дієз малої до мі першої октави - звук тенора трохи притемнений та недостатньо соковитий. В оркестрі цей регістр нерідко підтримується іншими інструментами, часто баритоном. Середній регістр тенора охоплює, як і у корнета, відрізок від мі першої до соль другої октави. Тут його виразність виявляється найбільш яскраво. У верхньому регстрі тенор звучить більш напружено, але все ж м'якше та вільніше, ніж корнет і особливо альт. Звуки вищого регістру (до-дієз та ре третьої октави) на тенорі видобуваються легше, ніж на інших інструментах. В оркестрі ці звуки звичайно дублюються.

Здатність тенора до кантилени поєднюються з великою рухливістю. У цьому відношенню він цілком може змагатися з корнетом. У високому регістрі пасажі на тенорі звучать достатньо не вимушено; у нижньому ж регістрі певна в'язкість трохи заважає здійснювати чітке видобування звуків, якщо вони швидко чергуються.

У партитурах для духового оркестру, в залежності від складу оркестру, для тенора пишуться дві або три партії. Партія першого тенора звичайно розрахована на технічно добре підготовлених виконавців, які володіють усім діапазоном інструмента. До виконавців другої та третьої партій таких вимог вже не висувається. Звуковисотний обсяг цих партій не виходить за межі середнього регістру, ступінь їх складності є помірною.